Батькі та діти

Привіт. Я навіть не знаю чи потрібна порада, чи просто хочу вимовитися. Btw, я жінка (35) маю дуже власних та складних батьків. Тільки що заходила до них у гості й вони підняли тему про нашого орендодавця (ми винаймаємо житло в одному домі, але в різних підʼїздах), що він робить всіляку дичину та сильно підняв ціни ще й незаконно. Ми вже 100 разів обмусолили цю тему, я зараз шукаю житло й батькі на весні теж будуть його шукати. Але справа в тому, що вони це не обговорюють спокійно та конструктивно, а ОРУТЬ в стилі «Доброго вечора, студія». Це неймовірно виснажує морально та фізично, в мене сталася сильна панічна атака якої не було вже дуже давно. Я почала задихатися, боліло у грудях та зрозуміла що можу втрати свідомість, тому вибігла від них й пішла додому. Бо окрім того що вони сварять орендодавця, вони переключилися на мене й почали кричати на мене що я досі нічого не зняла, але й в той час через крики почали давити на мене що я можу поки що залишитися в цій квартирі (вони ХОЧУТЬ щоб я жила поряд). Й так в нас проходять 90% спілкування: вони кричать або негативні емоції викручені на максимум, я прошу їх заспокоїтися, вони кричать ще сильніше й я тікаю звідси.

Через це я втекла з батьківського дому коли мені було 15, щоб вчитися в універі як можна далі від них. Й це повторювалось у 18, коли я приїхала на канікули й ще багато разів за життя. Я не знаю як їх сепарувати від себе, я не знаю як з ними спілкуватися без critical damage для себе, бо все одно люблю їх.